АФГАНІСТАН ДУШІ МОЄЇ БІЛЬ!
На гори
смутком тінь лягає.
Заходить
сонце в далині.
Сльозами
землю дощ вмиває,
В чужій,
далекій стороні.
Не лише дощ,
афганські траси,
Политі
кров'ю і свинцем.
Розбиті,
зранені фугасом,
Немов
покарані Творцем.
Обіч доріг
металу груди.
Помічені
страшним вогнем.
До неба
скалять чорні зуби: -
"Ми не
помремо, не помрем!"
Події
звискують, мов кулі.
У снах
приходять, мов кіно.
Тривожні
дні, давно минулі,
Я вас згадаю
все одно!
Вклоняємося тим , хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею.

Летять,
відлітають у вічність роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній
нам'яті імена воїнів-афганців.
Потрапивши
на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли
її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального
народу.