АФГАНІСТАН ДУШІ МОЄЇ БІЛЬ!


На гори смутком тінь лягає.

Заходить сонце в далині.

Сльозами землю дощ вмиває,

В чужій, далекій стороні.

Не лише дощ, афганські траси,

Политі кров'ю і свинцем.

Розбиті, зранені фугасом,

Немов покарані Творцем.

Обіч доріг металу груди.

Помічені страшним вогнем.

До неба скалять чорні зуби: -

"Ми не помремо, не помрем!"

Події звискують, мов кулі.

У снах приходять, мов кіно.

Тривожні дні, давно минулі,

Я вас згадаю все одно!

              Вклоняємося тим , хто прийшов з війни                                         живим, хоча з пораненою  душею.

                                         

                                       

Летять, відлітають у вічність роки, скільки б їх не минуло,         не зітруть у народній нам'яті імена воїнів-афганців.

                                        

    Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу.